Коли ви відкриваєте коробку з новим ноутбуком, рідко замислюєтесь, скільки кордонів він встиг перетнути, перш ніж опинитися на вашому столі. Десять років тому відповідь на це питання здавалася простою, адже майже все робили в Китаї. Сьогодні ситуація має зовсім інший вигляд, і це стосується практично всіх великих виробників персональних комп’ютерів одночасно, від HP та Dell до Lenovo чи Asus. Звичний формат “Зроблено в Китаї” вже не описує жодного з них повністю, і причини цього ми й розглянемо в цій статті.
Зручним прикладом тут може служити Lenovo, один з найбільших виробників ПК у світі. Їх виробнича мережа добре документована і дозволяє побачити загальні процеси, які останні роки відбуваються в усій галузі.
Зміст
Lenovo формально залишається компанією з китайським корінням, її штаб-квартира зареєстрована в Гонконзі. Свого часу вона викупила підрозділ персональних комп’ютерів IBM, що випускав легендарну серію ноутбуків ThinkPad. До речі, тоді ж на базі IBM створили ще одну штаб-квартиру у Морісвілі.
Проте виробнича мережа компанії давно вийшла далеко за межі Китаю. За даними самої Lenovo, потужності розкидані по приблизно 30 заводах у країнах від Аргентини та Бразилії до Індії, Японії, Угорщини, Німеччини, Мексики, США та нового майданчика в Саудівській Аравії. Подібну логіку в тій чи іншій формі останні роки сповідують і конкуренти, хоча конкретні цифри та локації заводів у кожного свої.
Така мережа з’явилася не за один рік і не з однієї причини. Частина рішень ухвалювалася ще у 2007-2008 роках, коли компанія шукала спосіб наблизитися до великих регіональних ринків. Інша частина, особливо останніх років, продиктована вже не лише логістикою, а й політикою, торговими бар’єрами та санкційними ризиками.
Один з прикладів виходу за межі Азії, завод у місті Уллє під Будапештом, відкритий у 2022 році. Підприємство займається переважно серверами, системами зберігання даних та робочими станціями для клієнтів у Європі, на Близькому Сході та в Африці.
За заявленими параметрами завод займає близько 50 тисяч квадратних метрів і теоретично здатен випускати до тисячі серверів і чотирьох тисяч робочих станцій на день. Компанія також повідомляла про сонячні панелі та низькотемпературний процес паяння, хоча перевірити реальний вплив цих заходів на викиди складно, бо вони походять переважно з власних пресрелізів компанії.
Вибір саме цього міста та країни локації пояснюється декількома факторами. Угорщина пропонує розвинену інфраструктуру і кваліфіковану робочу силу при відносно нижчих зарплатах порівняно із Західною Європою, а угорський уряд зі свого боку запропонував інвестиції через профільне агентство. Подібні пільги отримують практично всі великі виробники електроніки, які будують заводи в регіоні, тож сам факт державної підтримки не є чимось унікальним саме для Lenovo.
Рішення про будівництво заводу ухвалили ще до пандемії, хоча відкрився він уже тоді, коли весь світ переживав перебої з постачаннями електроніки. Це випадковий збіг, хоча, напевно, саме він дозволив компанії презентувати проєкт як приклад стійкості ланцюга постачання. Окрім серверів та робочих станцій, на майданчику розташований інноваційний центр, де клієнти можуть тестувати обладнання перед закупівлею.
Якщо Угорщина закриває європейський напрямок, аналогічну роль для американського ринку виконує завод у Монтерреї, заснований ще у 2008 році. З роками він суттєво розширювався, включно з додатковим корпусом, орієнтованим на серверну продукцію.
Усі продукти для центрів обробки даних, призначені для північноамериканських клієнтів, Lenovo нині збирає саме тут. Цей факт варто читати не лише як близькість до споживача, а і як прямий наслідок американської торгової політики останніх років, коли виробництво в Мексиці підпадає під інші митні правила, ніж постачання безпосередньо з Китаю. Подібну логіку, хоч і в різних масштабах, демонструють й інші великі бренди електроніки, що тримають збірку продукції для цього ринку ближче до кордону зі США, а не в Азії.
Сам завод за роки роботи неодноразово розширювали, і зараз він обслуговує тисячі постачальників та десятки тисяч пристроїв одночасно, що робить його одним з найбільших логістичних вузлів компанії у Західній півкулі.
Варто пам’ятати, що така концентрація має і зворотний бік. Якщо на цьому заводі виникнуть проблеми, наприклад через стихійне лихо чи перебої з електрикою, наслідки відчує одразу весь північноамериканський ринок, бо альтернативного майданчика подібного масштабу для цього регіону компанія просто не має.
Індія розвивається особливо швидко, і причина тут зрозуміла. Уряд країни запровадив програму субсидій для виробників електроніки, яка прямо заохочує компанії переносити складальні лінії в Індію в обмін на фінансові пільги.
За заявами індійського підрозділу Lenovo, компанія планувала подвоїти виробництво смартфонів і ноутбуків в Індії, з приблизно 6,4 мільйона до понад 12 мільйонів одиниць за рік, а також повністю перевести виробництво смартфонів Motorola на місцеві потужності. Також ішлося про плани випускати в Індії майже всі моделі ПК і навіть почати збирати там AI-сервери.
Варто розуміти, що подібні заяви робить майже кожен великий виробник електроніки, який хоче отримати державні субсидії, тож амбітні цифри не завжди збігаються з реальним виконанням у заявлені терміни.
Окрім самого виробництва, цікаво ще й те, що частину компонентів, наприклад материнські плати, компанія вже намагається купувати в місцевих постачальників, а не імпортувати з Китаю чи Тайваню. Для уряду Індії це важливий показник успіху програми, бо мета не лише зібрати готову техніку на місці, а й поступово створити власну базу компонентів.
Наскільки швидко це вдасться зробити, залишається відкритим питанням. Складні компоненти, такі як процесори чи пам’ять, виробляють лише кілька країн у світі, і Індії серед них поки немає.
Менш відомий, проте давній елемент мережі, завод в Індаятубі, штат Сан-Паулу, побудований за моделлю мексиканського підприємства. За інформацією компанії, цей завод свого часу став першим, де навчанням місцевого персоналу займалися не китайські спеціалісти Lenovo, а колеги з інших країн Латинської Америки.
Бразильський напрямок має і свою специфіку, пов’язану з місцевим регуляторним середовищем. Країна десятиліттями підтримує доволі високі мита на готову електроніку, водночас даючи податкові пільги виробникам, які локалізують збірку на своїй території.
Для глобальних брендів це означає або платити суттєву надбавку при імпорті готових ноутбуків, або відкривати місцеве виробництво і працювати тут легально і відносно дешево. Lenovo, як і її конкуренти, обрала другий варіант, і завод в Індаятубі по суті є прямим наслідком саме цієї політики, а не лише стратегією наближення до споживача.
Усі ці інвестиції отримали додаткове практичне значення у 2025 році, коли торгові відносини між США та Китаєм знову загострилися. За оцінками аналітиків, до 2025 року значна частка виробництва персональних комп’ютерів для американського ринку була перенесена за межі Китаю, зокрема у Вʼєтнам, Таїланд та Індію, що дозволило частково уникнути нових тарифів на китайські товари.
Lenovo пояснює глобальну мережу виробництва тим, що компанія працює через розгалужену систему власних заводів і постачальників у різних країнах, обслуговуючи понад 180 ринків. Але варто пам’ятати, що це публічні заяви для інвесторів, а не об’єктивна оцінка ситуації. До того ж так роблять майже всі великі виробники. HP та Dell теж заявляли про намір зменшити частку виробництва в Китаї для американського ринку. Тобто це загальна тенденція в галузі, а не щось особливе саме для Lenovo.
Як бачимо, сучасний ноутбук великого бренду це продукт глобального виробництва. Той самий пристрій можуть зібрати у Мексиці для покупця в США, в Угорщині для Європи або в Індії для місцевого ринку. Проте значна частина запчастин і досі надходить з китайських заводів, які
лишаються ключовою частиною ланцюга постачання для всієї індустрії.
Для звичайного покупця з цього випливає кілька речей, і не всі вони приємні. Терміни доставляння менше залежать від проблем на одному напрямку, бо у великих виробників вже є запасні майданчики. Але ціни на одну й ту саму модель у різних регіонах можуть відрізнятися не тільки через податки, а й через те, з якого заводу прийшла партія. І диверсифікація сама по собі не гарантує, що ця різниця буде на користь покупця.
Ярлик “китайський бренд” також поступово втрачає сенс, і не тільки для Lenovo, а й для більшості великих гравців на ринку електроніки. Їх виробництво вже давно міжнародне, причому скоріше через економічну та політичну необхідність, ніж через свідоме бажання компаній змінити свій образ.
Контент сайту призначений для осіб віком від 21 року. Переглядаючи матеріали, ви підтверджуєте свою відповідність віковим обмеженням.
Cуб'єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа - R40-06029.
