Рецензія на фільм “Суперґьорл” / Supergirl

З 25 червня в кіно стартували покази супергеройського екшену “Суперґьорл” — другого фільму новітнього всесвіту DC після торішнього “Супермена”. І якщо з певними застереженнями перший млинець був не нанівець, то нині доводиться констатувати, що вже на такому ранньому етапі перезавантажена франшиза під керівництвом Джеймса Ґанна та Пітера Сафрана починає збоїти. Про усі деталі, як завжди, читайте в огляді нижче.

Плюси:

Міллі Алкок непогано виглядає у ролі Суперґьорл; саундтрек дещо розбавляє місцеву нудьгу; загалом гарний акторський склад;

Мінуси:

нікудишній сценарій з низкою абияк пов'язаних між собою сцен; з головної героїні вийшла якась дитсадкова бедґьорл; картонні персонажі; вторинність;

5/10

Оцінка
ITC.ua

“Суперґьорл” / Supergirl 

Жанр супергеройський екшн
Режисер Крейґ Ґіллеспі
У ролях Міллі Алкок, Маттіас Шонартс, Ів Рідлі, Девід Крамгольц, Джейсон Момоа, Емілі Бічем, Девід Коренсвет
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2026
Сайт IMDb, офіційний сайт, прокатник

Кузина Супермена Кара Зол-Ел регулярно влаштовує міжпланетні чаркування, після яких зазвичай настають важкі ранки та пробудження, спровоковані непосидючим собакою Крипто. Ця хмільна ідилія могла б тривати цілу вічність, якби одного разу байдужа білявка не зустріла войовниче налаштовану дівчинку Руті Мері Нолл та закоренілого мерзотника Крема з Жовтих пагорбів.

Перша мріє помститися другому за безжальні вбивства своїх рідних, а той мав необережність отруїти Крипто. Тож тепер у суперп’янички є лише три дні, щоб згадати, що вона Супердівчина і знайти протиотруту для грайливого домашнього улюбленця.

Ну що, пані та панове, чи очікував хтось, що новоспечений всесвіт DC сяде в калюжу так швидко, не встигнувши до ладу розігнатися? Тим, хто хейтив торішнього “Супермена”, від “Суперґьорл” краще триматися якнайдалі — тепер можемо наочно пересвідчитися, що таке справді кепський супергеройський блокбастер.

Дрібніє нині супергероїка, якщо основний конфлікт історії зводиться до порятунку намальованого на комп’ютері пса. Виразне бунтарство головної героїні, що зустрічає глядача на початках та вростає корінням у глибоку внутрішню травму, то вже така замшіла вторинність, що на цьому тлі навіть Тор-Лебовскі здасться не настільки великою дурницею. Про 13-річну дівчинку, якій не можуть дати раду космічні бугаї, годі й згадувати.

Біда у тому, що “Суперґьорл” виглядає як збірка невдалих дублів старих “Зоряних війн”, ще тих, лукасівських, та знекровлених відсутністю фірмових жартиків “Вартових Галактики”. Додайте сюди впихнуті для галочки girl power/феміністичні мотиви (явно натхненні “Шаленим Максом” зразка 2015 року, і не тільки вони), але приберіть видатні екшн-сцени. Замість них насипте гори невиразного CGI-ю та снайдерівське слоумо, і отримаєте щось отаке пересічне. Те, чим сьогодні нікого не здивуєш.

Якщо ви запитаєте, як у статусі Супердівчини виглядає Міллі Алкок, то до ладу сказати нічого. Ну, вона є. Мило надуває щічки. І цього в принципі достатньо для того характеру героїні, який пропонує сценарій. Маттіас Шонартс у ролі лиходія становить щось середнє між Тонг По з “Кікбоксера” (1989) та нещадно висміяним єнотом Ракетою Рилошкваром; недолугі посмішки бельгійського виконавця аж ніяк не маскують одновимірність його до болю трафаретного мерзотника.

Ще й для зазвичай енергійного Момоа, вже не Аквамена, але мисливця за головами Лобо, не вистачило простору для того, щоб по-рок-н-рольному запалити на знімальному майданчику. Дарма, що він скидається на учасника колективу Kiss, але не справжнього, а того, що вичепурився на Геловін. Страшно подумати, але навіть “Форсаж 10” (2023) надав м’язистому гавайцю добру нагоду побешкетувати.

Це дуже несмілива, малоамбітна та ледача супергероїка, що намагається взяти приземленістю, а натомість, вибачайте за таке зухвале порівняння, ніби магічним клацанням пальців викликає підозріле відчуття дежавю. Ніби усе це рухається добряче знайомим шляхом. Так і до чергового глухого кута дошкутильгати недовго.